Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Церква - Христова Родина

Церква - Христова Родина Оля Мамус:
–Церква стала для мене невід’ємною частиною життя. Без неї не можу жити. В Церкві почуваю себе, як вдома. Коли довго тут не буваю, скучаю, як за рідною домівкою. Брати і сестри–   це моя родина. Дякую Богу за Його милість до мене, за те, що Він вивів мене із царства темряви і дарував усиновлення.
 
Олег Сопель:
– Для меня Церковь – это мой дом, где все братья и сестры собираются вместе, как дети одного Отца. Среди нас нет высших и низших чинов, всех объединяет Божья любовь. В такой атмосфере в сердце легко приходят радость, мир и желание помогать другим, молиться за их нужды, забывая о своих проблемах. Потом этот мир я несу в свой дом, своим близким. В мирской жизни я не испытывал ничего подобного. Благодарю Господа, что Он привел меня в Свою Церковь!
 
Олександр Борисов:
–Мой путь к Господу был долгим. Слава Богу за терпение и веру моих мамы и жены, которые в течение 17 лет молились за меня. В 45 лет я покаялся и повернулся лицом к Господу. Церковь для меня – это жизнь. И этим все сказано. Когда начал ходить в церковь, тогда и стал по-настоящему жить.
 
Тетяна Малюбіна:
–Я родилась в городе Ладыжин Винницкой области. В 20 лет вышла замуж за наркомана и сама пристрастилась к наркотикам. Эта зависимость длилась 15 лет. Муж умер от передозировки. Я сама дважды попадала в тюрьму за наркотики. Там покаялась. Бог явил ко мне милость и освободил от зависимости. Благодарю Господа, что Он пролил за меня кровь, умер на кресте за мои грехи и воскрес для моего оправдания, что Он простил меня и больше не осуждает. Я свободна благодаря Его любви и Его искупительной жертве. Уже три года я в церкви, которая стала для меня настоящей семьёй, ведь родители умерли, а дочка учится далеко, в Одессе. Слава Богу за церковь, которая стала смыслом моей жизни; тут – мои и родители, и сёстры, и братья.

 Руслана Буковська:
–У кожній родині бувають радісні і сумні часи. Так і в церкві. Ми робимо так, як написано: радіємо з тими, хто радіє, і плачемо з тими, хто плаче. Носимо тягарі один одного і так виконуємо закон любові. Я, наприклад, дуже тішуся, коли комусь радісно, і співчуваю, молитовно підтримую та підбадьорюю засмучених. Та людина, яка каже, що сама по собі вірить в Господа і не потребує церкви, просто обманює себе. Жити без церкви – значить приректи себе на одиноке життя, без рідних і близьких людей. А самотньому жити важко. Тому церква – Божа родина – це для нас добре.

 Степан і Ольга Савчаки:
–Дякувати Богу, що Він спас нас, що Він прийшов на цю землю і помер за нас, щоб ми були викуплені від прокляття гріха. Він дарував нам вічне життя і вічну радість! У церкві ми вже шістнадцять років і вдячні Господу за це. Тут маємо велику втіху від спілкування з Богом, з братами та сестрами. Вже не уявляємо, що ми робили б у світі, де відсутня повнота життя, якби не стали частинкою християнської сім’ї. Церква – то є наше життя і наша дорогоцінна родина.
 
Ксенія Малахова:
–Я прошла через тяжёлую депрессию, не видела выхода. Жизнь казалась непосильным ярмом, хотелось от нее избавиться. Я заполняла дни дискотеками, какими-то молодежными тусовками, но не могла обрести мира и радости в сердце. С Богом все изменилось. Он помог лучше любого психолога или подруги – привел меня в Церковь, где я обрела чудесных братьев и сестер. Освободил от навязчивой мысли о суициде. Открыл мне Свою любовь, простил меня.                                        
   Господь изменил мои жизненные ценности. Теперь я жажду активно служить Ему. Проповедую Слово Божье откинутым обществом людям. За пять лет пребывания в Доме Божьем убедилась, что никто другой, кроме Господа, не может так миловать, так прощать, так выслушать, понять и исцелить любую душевную рану. Благодарю Господа, что Он возлюбил меня такой, какая я есть.
 
Віталій Суничук:
–Особисто для мене Церква – це місце, де я відчуваю себе прийнятим і потрібним. Ми всі – члени одного тіла, голова якого– Христос. У цьому тілі, допомагаючи братам і сестрам у їхніх нуждах, я реалізовую здібності і таланти, якими наділив мене Господь.
 
 Галина Агафонова:
–Церкву порівнюю зі звичайною сім’єю, де недільні зібрання братів і сестер уособлюють спільний обід чи вечерю рідних між собою людей. Та церква у повноті свого життя – то не лише братерське єднання у загальноцерковних служіннях, а й щоденна напружена праця. Адже найважливіше призначення церкви – бути кузнею учнів Христа, де кожен християнин має сам стати послідовником Ісуса і повести за собою інших.
 
Марія Борисова:
–Для мене церква – це тіло Ісуса Христа, а я –його частинка. Я не можу жити без церкви, бо не може самостійно існувати окремий орган – рука чи нога. Відірвана від тіла Христового, я загину. У церкві ми відділені від світу, і це – велике благо. Вчимося любити один одного і служити іншим. Кожен живе вже не тільки для себе, а в першу чергу– для Бога, для свого ближнього. Завжди намагаюсь бути меншою і поводитись, як слуга для всіх, бо маю приклад служіння Ісуса, який мив ноги Своїм учням.

 Синиця Світлана:
–К Богу я пришла в 1997 году. Это было время перестройки, очень тяжелое для меня: ни работы, ни будущего; душа была разбита и растерзана гнетом проблем. Бог очень много сделал для меня. Он изменил меня как личность, показал, как я дорога в Его глазах, дал мне мудрость правильно воспитывать детей и обеспечил мою семью. Я в Церкви Бога Живого и безмерно благодарна Ему за то, что обрела здесь мир, покой и радость. Не хватает слов, чтобы рассказать, как хорошо в церкви!

До друку підготувала Тетяна Дейбук

Джерело:

Християнська місіонерська газета «Місто на горі»  http://mistonagori.com.ua/?m=201011




ddd