Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Підбадьорення у вірі

Віктор Франчук

Віра – це те, що Бог дав нам. Вірою ми єднаємось з Ним. Дуже важливо для нас – багато слухати Cлова про віру, тому що ми живемо в недосконалому світі, де є багато труднощів і проблем. Ми можемо багато працювати, служити, і, десь, в якісь періоди нашого життя, ми можемо, ослабнути. Але Біблія говорить, що Бог дає нам віру, для того щоб ми знову піднімались і йшли вперед, не здавались.

Апостол Петро пише в своєму посланні, що Бог дає рівноцінну віру з усіма кожному хто приходить до Ісуса Христа. Кожен раз, коли людина кається перший раз в своєму житті, Бог дає їй Святого Духа, Який відкриває їй Слово, для того щоб в її серці зародилася віра.

Для того щоб вірити в Бога, потрібно вірити  в те Слово, яке говорить про Нього, Який Він є, і тому, щоб слідувати за Ісусом, потрібно навчитись довіряти Йому кожного дня. 

Слово віри – надзвичайно важливе. В першу чергу, Слово Боже сконцентроване на Самого Бога. Слово, яке Бог нам дав, завжди говорить про Нього. Бог хоче  щоб ми , коли читаємо Біблію,бачили те,що вона говорить про Христа, і таким чином пізнавали Його.

Бог бажає, щоб ми тренувались у вірі, щоб ми більше і більше довіряли Його Слову,довіряли Йому своє життя, щоб ми більше захоплювались Ним, щоб ми більше часу проводили в своїх таємних кімнатах, в молитвах, щоб ми більше поклонялися Йому в своєму серці, в Дусі Святому.

«Бо хоч тілом я й неприсутній,, та духом я з вами,і з радістю бачу ваш порядок та твердість вашої віри в Христа» (Колоссян 2:5). Павло говорить, що хоча він  був неприсутній з ними, в їхній Церкві, але Дух Святий показував йому той порядок, який був у них. В першу чергу це стосується порядку всередині кожного християнина – порядку в його душі, в думках, в його вірі, в його житті, порядок в тому, як люди приймають рішення, чого вони тримаються сьогодні, кого вони ставлять на перше місце. Павло говорить про те, що він захоплювався людьми, які бережуть порядок та твердість віри.

Кожен раз, коли людина приходить до Бога, вона повинна розуміти, що Бог приводить її і буде приводити в певну послідовність. Він ставить нас на певний шлях, де є певні, послідовні речі, які нам потрібно пройти і прийняти в своє життя, і зберегти це в своєму житті. І все починається з покаяння.

Наше покаяння – це перший крок віри, який ми робимо в напрямку до Бога. Коли ми каємось, це відкриває нам напрямок в житті, показує нам в якому напрямку рухатись нам дальше. Покаяння – це переміна мислення, коли ми перемінюємось в своїх думках. Покаяння – це рішення, коли ми хочемо йти за Ісусом до кінця. І це є виклик в нашому житті. Віра завжди дає нам виклик. Покаяння – це початкова точка всього того шляху на який Бог нас поставив, і який потрібно пройти до кінця. Коли ми каємось в своїх гріхах – це є виклик для нас, виклик, щоб жити оновленим життям.

Віра – це виклик в тому, що після покаяння людині потрібно буде робити наступний крок, а потім ще наступний і т. д. І ці кроки повинні бути на протязі всього життя.

В нас в житті може бути багато різних ситуацій і обставин, але є шлях на який нас поставив Бог. Ми прийняли вірою іти цим шляхом, і нам потрібно цього триматись, Це можливо тільки тоді, коли, навіть, в самих критичних ситуаціях ми будемо довіряти Ісусу, що Бог сильний провести нас і благословити.

Наступний крок, коли ми рухаємось за Господом – це коли ми приймаємо Водне Хрещення. Це теж віра. Це не просто певний церковний обряд. Водне Хрещення – це не обряд. Це коли ми приймаємо і говоримо Богу обіцянку, що ми обіцяємо Йому служити до кінця життя добрим сумлінням. І це також виклик, тому що це обіцянка, а обіцянку потрібно виконувати. Виконувати обіцянку перед Богом – це ніколи не буде в програші, тому що, якщо ти вірний Богу, то Бог в тисячу раз вірний тобі. Це є шлях віри по якому ми рухаємось вперед.

Коли ми читаємо Євреїв 11 про людей віри, ми помічаємо, що кожен з тих людей, які там описані, характеризуються тим, що вони зробили щось особливе перед Богом. Непросто те, що вони придумали щоб щось зробити для Бога, а суть полягає в тому, що вони прийняли виклик Божий в своє життя, для того щоб зробити те до чого Бог їх покликав. Писання говорить, що всі ці люди померли в вірі. Вони не відійшли від того шляху на який Бог їх поставив від самого початку.

Віра багатьох людей, які описані в Біблії, характеризувалась тим, що вони отримали якесь покликання від Бога, вони прийняли його вірою, присвятили цьому все своє життя, вони присвятили себе Богу і тій справі до якої Бог їх покликав, і вони не відійшли ні вліво ні вправо, але вони пронесли це до кінця свого життя, вони померли і Бог їх забрав до себе. Це ті люди, на яких ми рівняємось. Вони абсолютно такі ж самі, як і ми – з такими самими немочами, страхами, які, інколи, ми маємо, з людськими слабостями. Але вони знаходили сили в Бога. Кожен раз, коли їм не хотілось іти дальше, коли їх хотілось просто зупинитись, вони зупиняли ці думки, не дозволяючи їм поселитись в їхній душі, щоб вони ними не оволоділи і не відвели їх від Бога. Ми повинні контролювати наші думки, тому що диявол не зацікавлений в тому щоб ми служили Богу, він хоче щоб ми здалися, і він буде робити все для того щоб нашкодити нам, для того, щоб ми, десь, засумнівались в Господі, щоб ми ослабли, щоб ми стали слабкими людьми, які вже згідні здатися, які вже не хочуть рухатися дальше. Всякі труднощі, проблеми, які йдуть проти нас зроблять нас сильнішими. І, інколи, Бог допускає труднощі в наше життя, для того щоб зробити нас сильнішими і довірити нам більше.

«Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами» (Євреїв 12:1). Ми повинні скидати з себе всякий тягар, який може бути на наших плечах, і який робить наше ходження з Богом тяжким, таким що це просто пригинає нас до землі все більше і більше. Коли ми скидаємо з себе ці тягарі, ми не говоримо, що нам тяжко, але ми піднімаємо свій зір до Ісуса. Бог хоче щоб ми навчились скидати з себе тягарі депресії, всякого страху, жалю до себе, тому що Бог не покликав нас жити в жалості, а Він покликав нас жити вірою і перемагати вірою всі труднощі в нашому житті, підносячи свій зір до Ісуса.

Всякий виклик, який ми приймаємо від Бога, всяку нову справу, і все те, що Він має для нас попереду – буде завжди чимось новим для нас. Всяке Боже покликання, або Божа воля, яка проголошувалась на життя окремих людей – це не було те, що вони хватали з великим задоволенням. Вони розуміли, що кожен раз, коли вони почнуть слухатись Господа, це буде вимагати перемін всередині них. Це вимагає перемін всередині нас.

Все те, до чого Бог нас кличе буде завжди робити в нас переміни, тому що ми не можемо досягти те до чого кличе нас Бог своєю силою, мудрістю і розумом. Ми можемо робити діла Божі тільки з Богом.

Писання говорить, що без віри ми не можемо догодити Богу. «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євреїв 11:6). Той, хто шукає Господа отримає нагороду. За що? За те, що шукає Його, прикладає зусилля.  Бог нагороджує людей, які не здаються. За те, що ми не здаємось ми отримаємо нагороду, за те, що ми робимо ці кроки, навіть, коли нам важко – Бог дає нагороду. Авраам зробив крок віри – і в 100-річного народився син. Це була нагорода йому. Коли ми робимо кроки віри, Бог виконує бажання наших сердець. Він знає наші бажання, наші думки, про що ми мріємо. Є моменти в нашому житті, коли ми вже, навіть, не очікуємо що вони поміняються, ми вже «похоронили» ці мрії, розпрощались з ними, але якщо ми забули, то Бог не забув. Навіть, якщо ми вже не бачимо виходу, то Бог сильний воскресити нас і нашу віру, щоб знову нас підняти, щоб те бачення, яке Бог нам дав на початку, щоб воно мало продовження, щоб з невидимого сталось видиме…

Проповідь в відео-форматі

ddd