Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Христос має рости, ми ж маліти

Олег Савчак

«Ви самі мені свідчите, що я говорив: я не Христос, але посланий я перед Ним. Хто має заручену, той молодий. А дружко молодого, що стоїть і його слухає, дуже тішиться з голосу молодого. Така радість моя оце здійснилась! Він має рости, я ж маліти» (Івана 3:28-30).

Тут, говориться про Івана Христителя, який був предтеча Христа, який прийшов для того, щоб приготувати шлях для Господа. Люди спочатку думали, що, можливо, це він і є Месія, Христос, тому що він прийшов в славі Божій, в мудрості, люди бачили святість, силу в ньому, хоча він не зробив жодного чуда, але, напевно, ніколи ніхто не говорив так, як він і натовпи за ним ішли, і Бог промовляв через його уста. Для Івана Христителя дуже важливо було донести, що він є тільки предтеча, що він не є Той, про кого ще давним-давно говорили пророки.

Іван Христитель порівнює тут прихід Христа з весіллям. Він каже, що це, як весілля, як молодий. Він говорить, що, насправді, не він є центром , не він є той, який головний. Він говорить, що коли весілля відбувається, то роль дружби, який би він не був (красивий, гарно вдягнений) полягає в тому, щоб працювати на молодого, і горе тому дружбі, який на весіллі хоче бути центром уваги.

Іван Христитель сказав, що дружба радіє від голосу молодого. Це його радість, тому що він виконує свою роль, тому що він постарався, щоб молодий був гарний, щоб весілля було гарне, щоб все здійснилось так, як воно має бути.

Іван Христитель сказав: «Він має рости, я ж маліти» (Івана 3:30). До того, як ми увірували, як ми пізнали Христа, кожен з нас сам для себе був центром свого всесвіту, чи не так? Ми самі крутились довкола наших нужд, бажань, потреб, довкола того, щоб нам було добре, щоб нас любили, приймали, щоб ми насолоджувались життям, стосунками, щоб хтось, або щось зробили нас щасливими. В своїх очах ми завжди хотіли зростати, отримувати більше якоїсь слави, чи визнання, чи авторитету. І прийшов час, коли Христос увійшов в наше серце, коли Він нас змінив. Ми аналізуючи, думаємо для чого прийшов Христос, для чого Він став дитиною, народився в цих яслах, якщо Він завжди був на небесах, завжди був в славі, Він все мав?

«Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть. І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство. Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота» (Колоссян 1:16-19). Ця вся повнота втілилась в Христі. Для того так важливо, щоб ми святкували, щоб ми возвеличували Христа кожен день , кожну неділю, на кожній молитві, а на свята це особливо. Дуже правильно, щоб ми ефір насичували Ним, насичували славою, подякою, все для Нього. Біблія каже, щоб Христос мав першенство. Христос й так має першенство, Він і так завжди буде Царем, головним. І це не залежить від нас. Що залежить від нас? Щоб ми стали учасниками, спільниками, щоб ми отримали частку разом з Ним, щоб ми ввійшли в то весілля, щоб ми так само, як Іван Христитель отримали свою частку, своє відкриття хто такий Христос, яка участь Його.

Сьогодні, багато людей того не розуміють, вони продовжують жити так, як би вони були в центрі, так як би від них залежало життя, дихання, майбутнє. І, в якійсь мірі, це так і є – від кожного з нас залежить часточка того майбутнього, але тільки настільки, наскільки Бог вважає за потрібне.

Час дуже швидко летить. І на чим швидше потрібно включитись, чим швидше нам потрібно зрозуміти, що Бог править світом, що Він є Цар, що Він все контролює, Він над всім. Тому, нам треба зменшуватись. З чого починається це зменшування, це маління, як сказав Іван Христитель? До того часу, поки людина велика в своїх власних очах, поки людина думає, що вона контролює, вона впливає на своє життя, вона править, якщо не світом, то, принаймні, собою і своїм оточенням, то нічого не міняється в її житті. Але як тільки вона робить свій перший крок до Бога, вона піднімає свої руки і визнає свою безсилість, що вона сама нічого не може змінити, тоді Бог починає підніматись, Він починає збільшуватись, а ми маліти. Це є принцип.

Кожного разу, коли ми піднімаємо Христа, автоматично ми впокоряємось перед Ним. І, з іншого боку, як ми впокоряємось перед Ним, визнаємо свою залежність − це є серце твоє і моє, яке шукає в нас Господь.

Він народився, Він показав приклад Собою. Ця вся повнота і вічність неба зменшилась до маленької дитини, до ясел, до дуже простої, можливо, навіть, бідної сім'ї, але потім ми дивимось, що Бог возвеличив Його і дав Йому Ім'я, яке вище всякого імені під небом.

Коли Хресту принесли дари (золото, ладан і смирну) – це є пророчі дари, тому що золото – це є царський дарунок. Цим самим мудреці сказали, що це є народжений Цар і Ірод саме через це занепокоївся, тому що він вбивав всіх своїх конкурентів, як тільки чув загрозу.

Ладан – це був дар священику і він використовувався в богослужінні в храмі, як жертвоприношення, як любі пахощі перед Господом. І ми читаємо в Євреїв, що Христос є наш Первосвященик. Сьогодні, цей ладан – це наші молитви, наше поклоніння, наш спів. Сьогодні, ми створюємо Йому запашність з наших сердець і з наших уст.

Смирна – це є дарунок жертві. Коли Ісус помер, то принесли 100 літрів смирни, пахощів, цього бальзаму. Ще від початку, ще дитина, а йому приносять пророчий дар, що Ти станеш жертвою, Ти помреш. В якійсь мірі трагічно, але з іншої сторони, якби не було цієї трагічності, якби Христос не став цією жертвою, то кожен з нас був би тією жертвою. Тому, ті царські дарунки ми сьогодні приносимо знов, ми приносимо це золото в наших серцях, в нашій покорі, шані, в нашому визнанні, що Він є Цар, що все Ним, для Нього і навколо Нього і в Ньому створено, Його руками і Ним Самим. І жертва, Його кров, сьогодні, продовжує свідчити, говорити, що в нас є надія, яке б не було в нас минуле, що б ми не пройшли, які б гріхи не сотворили, в нас сьогодні є надія. Але саме головне, щоб ми визнали Ісуса, як нашого Господа і Спасителя, що Він став жертвою за нас, що Він умалився, що Він прийшов на цю землю для того, щоб весь світ спасти. І ми повинні це визнати, ми повинні впокоритись, перестати бути для себе богами, перестати так жити і так поступати, ніби ми всім керуємо, ніби від нас все залежить. Ми повинні маліти, впокорятись, для того, щоб Христос ріс, ставав великим, для того, щоб Його впізнав цей світ, наше оточення, наше місто, наші родини і увірували, що немає іншого імені, яким би ми могли спастись, як тільки Ім'я Ісуса. «Бо ж юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божу мудрість! Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей! Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1Коринтян 1:22-31).

Проповідь в відео-форматі

ddd