Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Візьми свій хрест

Олег Савчак

Біблія багато говорить про хрест. Апостоли багато проповідували про хрест. Христос навчав про хрест. Якщо ми сьогодні відвернемось від хреста, ми станемо просто якоюсь сектою, релігійною організацією, тому що, насправді, хрест – це є центр. Коли ми говоримо про хрест, ми маємо на увазі Христа і Його місію на хресті – те, що Він там зробив, Його смерть, Його муки, Його воскресіння.

Хрест одночасно є місцем сорому і місцем перемоги. Це є одночасно місце мук і страти і місце тріумфу, величі, перемоги влади світла над темрявою, праведності над гріхом, Христа над сатаною. Хрест – унікальне місце. Це місце смерті, але і місце спасіння. Це місце принесення жертви. Хрест – це є центр нашої віри. Без хреста – це є фальшива релігія. Хрест – це одночасно наш захист і наше заміщення, тому що кожного разу, думаючи про хрест, про страждання Христа, ми повинні думати, що це наше місце, це ми там мали бути, це ми повинні були померти, зазнати мук і зійти замість Христа до пекла, зазнати вічної наруги і покарання, вічного розділення від Бога через наші гріхи. Але хрест став замісницьким місцем, замісницькою жертвою, коли нам більше не потрібно туди йти, коли нам більше  не потрібно нести страждання, прокляття, почуття провини і сорому за свій гріх, і, в кінці кінців, потрапити в пекло.

Наш хрест починається з співрозп'яття з Ісусом Христом. «Бо Законом я вмер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп'ятий х Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, − живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Галатів 2:19-20). Павло говорить: «Я розп'ятий х Христом» (Галатів 2:19). Тобто, це є Боже Слово. Він це проголошує, сповідає. Для чого сповідати Боже Слово? Щоб в нього повірити, щоб з ним зрости, щоб стати одним цілим. Сповідати Слово Боже потрібно, щоб роздумувати над ним, щоб себе з ним ототожнити, тому що можна сказати: «Я праведний», але тільки, як приходить якась проблема, сатана, і тіло наше, і всі наші відчуття говорять: «Ти невдаха!», «Ти грішник!», «Бог тебе не любить!», «І ти вартий смерті!»…

Хрест діє на наше серце і потім, вже з нього виходять наші думки, емоції, наше здоров'я. Христос дає нам силу зсередини. Тому, сповідати Боже Слово треба.

Співрозп'яття для Павла означало, що вже не я живу, а Христос проживає в мені. Що це означає? Що таке життя? Це є слова, вчинки, дія, боротьба, прикладання сил. Тобто, я живу силою Божою. Якщо це питання боротьби, то я не надіюсь на свою плоть, на мудрість, на зв'язки, на силу, а на Христа, на Його відкриття, помазання, на Його Духа Святого. Не я живу, а Христос в мені – це Його мудрість діє в мені, Його сила, Його відкриття, Його ідеї, Його шляхи. Це означає бути співрозп'ятим з Ісусом Христом – ототожнитись. Нам, інколи, треба роки, щоб ототожнити себе з Христом − щоб навчитись жити Його силою, щоб навчитись думати Словом Божим, щоб навчитись водитись Духом Святим. Для того треба час, прикладання зусиль і це при умові, що ми будемо цього хотіти і все робити, щоб так було.

«Знаючи те, що наш давній чоловік розп'ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха» (Римлян 6:6). Ми розп'яті з Ним. Це ототожнення, що, якщо Христос взяв на себе наші немочі, значить ми можемо бути зцілені. Якщо Христос взяв на Себе наші гріхи і поніс їх, значить ми можемо ходити в свободі. Якщо Христос взяв на себе прокляття, значить ми можемо бути вільними. Все, що робить нас рабами, залежними, веде нас до гріха, до рабства, тому що це відсуває Христа на другий план. Тому, це ототожнення, або співрозп'яття – це те, що дає нам відчуття свободи, за що заплачено, що ми не повинні жити в гріху. Коли ми приходимо до цього Слова, що я розп'ятий з ним, що я не борюсь своїми силами, що вже не я живу, а вже Христос живе в мені, що Сам Христос воює за мене, як тільки приходить це відкриття, сатана сам втікає.

Хрест Ісуса ХристаСам Христос його вистраждав. Він зійшов на хрест і постраждав за нас.

Наш хрествін задіює наше особисте покликання. І це є наша доля, наше покликання, наше служіння і ходження з Богом. Більше того, для одного хрест, а для іншого не хрест. Деякі, говорять, що хрест – це страждання. Частково ми з цим погоджуємось, що нести свій хрест – це страждати. Але, деякі, впадають в крайність і говорять, що хрест – це тільки страждання. Страждання бувають різні. Немає однієї кальки страждань, чогось одного. Тому, і в тому ми не повинні залежати один від одного. Це твій шлях, твої страждання і твій хрест. Мій хрест зовсім не подібний на твій хрест. Вони відрізняються.

Хрест Ісуса Христаодин раз і назавжди.

Наш хрестми несемо щодня.

Христос і Його хрест для нашого виправдання, це те, що робить нас праведними.

Наш хрест наше освячення. Праведність в Христі через Його хрест – це миттєва праведність, коли ми зодягаємось в Його праведність, коли Він прощає наші гріхи, і ми кажемо: «Господь, ми омиті Твоєю кров'ю!». Бог Отець дивиться на нас через жертву Христа таким чином, ніби ми ніколи не грішили. Простити – це означає забути і більше ніколи не згадати. Тому, якщо ти сповідав перед Богом свій гріх, ти покаявся, Бог його простив, не згадуй його більше. Сатана схоче витягнути його знов, щоб тебе звинувачувати, але в цьому випадку ми маємо сказати: «Христос  − моя праведність! Він відкупив мене, простив мене, бо я сповідав свій гріх перед Ним, я відвернувся від гріха і я більше не є раб гріха!» Освячення – це є тривалий процес через Боже Слово, через Дух Святий, через молитву, коли ми оновлюємо свій розум, міняємо свої бажання, свої цінності, свої цілі, свої мотиви. Кожного дня ми з цим боремось. Без Божого Слова і без наповнення Духом Святим ми не будемо освячуватись.

Хрест Ісуса Христа для відкуплення наших гріхів.

Наш хрест не може відкупити наших гріхів. Як би ми не жили праведно і свято і робили добро, ми тут ні при чім. Якщо ми думаємо, що, чим більше ми робимо добрих діл, тим більше ми можемо заслужити щось перед Богом, то ми помиляємось. Робити добрі діла треба тільки через те, що ми просто інакше не можемо, бо в нас природа Христова. Добрі діла наші – це не для того, щоб заслужити щось від Бога, а це вже, як природнє бажання нашого нового серця, як вдячність Христу, як усвідомлення, що інакше я і не можу.

Хрест Ісуса ХристаВін помер, щоб ми жили.

Наш хрест ми помираємо для себе, щоб Він жив в нас і через нас.

Хрест Ісуса Христа – ми приймаємо вірою.

Наш хрестнесемо вірою і послухом.

Хрест Ісуса Христаприносить нам спасіння.

Наш хрест приносить нам добрі діла.

Що ж Христос мав на увазі, коли говорив взяти свій хрест і йти за Ним щодня? «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір,той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний. Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за мене погубить душу свою, − той знайде її» (Матвія 10:37-39). Ісус задає питання – кого, або що ти любиш більше? І це питання любові. Це твоя прив'язаність, твій час, твої думки, твій ресурс, твої сили. Можна казати, що ми любимо Бога, але є ще певні факти, певні діла, певні слова, левова частина нашого життя. Сказати легко, а які діла? Поки ми не навчимось любити Бога понад усе, ми не навчимось любити своїх ближніх. Як людина, яка є егоїстом по природі, може любити когось? Як тільки ми починаємо любити Бога понад усе, наша любов з егоїстичної стає жертовною, з корисливої стає тою, яка віддає, з поверхневої стає глибокою. Господь – це є зовсім інша площина. Це не є людська конкуренція. Це не є порівняння – Бог і тато, мама, чоловік/дружина, діти. Це є інша площина. Тут немає конкуренції, тому що є видимі, людські речі, і є невидимий Бог. Насправді, Бог не претендує замінити тобі людей близьких. Бог про це не вчить. Це говорить про серце – кому ми віддаємо свій час, силу, увагу, чим ми наповнені, що в нашій голові, чим ми водимось, які в нас цінності, що нас мотивує в житті.

«Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за мене погубить душу свою, − той знайде її» (Матвія 10:39). В даному місці Писання душа – це розум, воля, емоції. Це те, що ти любиш більше − самого себе, якісь розваги, комфорт, людські речі, людську славу, видимі якісь речі, чи невидиме і Боже? Господь говорить – кого ти більше любиш, або що? І, якщо ти будеш любити, як фарисеї, людську славу, ти набудеш цю славу, але втратиш Божу славу, і, в кінці кінців, втратиш життя, втратиш душу. І, з другої сторони, якщо ти пройдеш десь через сором, зневагу, що ти не такий, як всі і поступаєш не так, як цей світ, але, в кінці кінців, ти знайдеш душу, тому що твоя душа освятиться і буде світла, Божа, вона буде зовсім по-іншому мислити і поступати. І люди цього світу будуть вчитись і тягнутись до тебе.

«А до всіх Він промовив: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але занапастить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Анголів» (Луки 9:23-26). Кожна людина в мініатюрі хоче здобути світ. Ми завойовуємо свою територію, ми збираємо свою аудиторію. Деколи, це не погано, це нормально. Залежно, які мотиви ми переслідуємо – чи ми хочемо впливати, звіщати Христа, чи ми хочемо збудувати своє царство, зробити собі ім'я, бути популярним, заробити грошей і ми в той момент не думаємо про Бога і про Його Царство. Ця мотивація завжди буде підніматись в нашому розумі і в нашій уяві. І, якщо ми не звертаємо уваги на Христа, ми завойовуємо  світ без Христа, поза Христом, Біблія каже, що ми занапастимо себе. І тоді, що з того? Чи будуємо ми свою душу чи занапащаємо?  Чи використовуємо ми владу, дари, силу, яку дав нам Господь для просування Його Царства, чи для власного піару? «Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Анголів» (Луки 9:26). Якщо б нам загрожувала смерть, в'язниця, чи залишилися б ми вірними Богу? Насправді, ми ще і не зазнавали справжніх гонінь, скорбот. Нікого з нас не кидали в тюрми, не погрожували вбити за Христа. Тому, дуже важливо, щоб ми ставили собі ці питання, щоб ми не були поверхневими християнами, але, щоб ми аналізували наперед – щоб ми, як такий час прийде, знали, як поступати, як відповідати і що робити.

«Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: «Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, − і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста». А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, − бо великі маєтки він мав! І поглянув довкола Ісус, та й сказав Своїм учням: «Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!» І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: «Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже!» (Марка 10:21-24). Учні жахнулись слів Ісуса, тому що до цих слів багатство – це був показник праведності, благословіння  (Авраам, Йов, всі патріархи були багаті). Це показувало, що Бог благословляє. І вони жахнулись, тому що це ламало їхню парадигму. Ісус каже, що Він не має на увазі просто кількість грошей. Ми читаємо, що юнак засмутився і не пішов за Христом. Взяти хреста – це повністю покластись на Бога. Спочатку потрібно позакривати всі свої якісь питання. Ти не можеш схопити хрест просто, так, як ти є. Можливо, комусь треба попросити вибачення, з кимось примиритись, закрити якісь старі борги і т. д. А дальше, це є повністю надія тільки на Бога. І це не стосується тільки грошей. Ісус каже, що якщо ти це зробиш, то тоді, слідуй за Мною, взявши свій хрест.

На кого ми надіємось? Взяти і нести хрест – це повна і абсолютна надія на Христа без умов, без розуміння. Наша віра, часто, залежить від якихось умов. Віра людей, часто, залежить від того, чи дасть Христос їм, чи не дасть, чи благословить, чи не благословить. Але ми маємо постановити для себе, що наша віра, наша надія на Бога не повинна залежати від Його благословінь і від якихось умов. Моя віра і покладання на Христа повинна залежати від того, що Христос зробив для мене 2000 років назад. Він зійшов на хрест, Він доказав Свою любов, Він взяв на Себе наші немочі, гріхи, прокляття, поніс це все і дарував нам свободу і вічне життя. Це є джерело нашої віри. Це є те, чого ми можемо надіятись на Христа, бо Він доказав Свою вірність і Свою любов. І, якщо сьогодні ми чогось не розуміємо, чи Бог ще не відповів, не благословив, це не повинно нас засумнівати, чи захитати в нашій вірі і в нашій надії, в нашому покладанні на Бога. І тоді, наша віра буде незламна. Тоді, ми будемо постійно довіряти Писанню і рухатись вперед. Якщо ми , навіть, сьогодні щось не розуміємо, чи, якщо ми ще не отримали благословіння, відповіді на молитву – немає ніякого значення. Ми продовжуємо йти вперед, довіряти Богу і ми знаємо, що Він зробив для нас все і Його жертви достатньо. Ми надіємось на Господа повністю. Багатий юнак надіявся, довіряв, виконував Закон, але в глибині душі, він надіявся на фінанси. Він знав, що він багатий, впливовий, що він може вирішити будь-яке питання, і в мить він подумав, що, якщо він це втратить, то стане ніким, не зможе вирішувати нічого. І те, що йому Христос сказав, щоб він взяв свого хреста і вже тоді йшов за Ним, він вже цього не почув. А, насправді, це був ключ, це був корінь – зроби щось, а потім, йти за Христом, несучи хреста. Можливо, для когось з вас, навпаки, − ви надієтесь, тому що вам іншого виходу не залишається. В кожного з нас є якась своя сфера, щось своє. І ми, дивлячись на інших, судимо їх, кажучи: «Як так? Не довіряти Богу своє здоров'я? Чи свої фінанси? Чи своє служіння? Чи своїх дітей?.. Як так?» І в той же час, ми самі тримаємо щось таке, в чому ми не можемо звільнитись, в чому ми не можемо покластись на Бога і довіряти Йому. Тому, якщо для когось це його хрест, то для нас – це не хрест, і навпаки. Якщо хтось в якійсь сфері ще не навчився довіряти Богу, то не судіть, не критикуйте.

«І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, − той не може бути учнем Моїм! Хто-бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, − чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: «Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг»… Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможне він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (Луки 14:27-33). Ісус каже зректись всього зайвого – це те, що тримає той баласт, який відводить нас від Бога. Якщо ти бачиш, що якась сфера допомагає тобі служити Богу і ти можеш нею служити Богу – це дуже добре. Христос не має на увазі, що ти маєш того зректись. Ти можеш фінансами служити Богу, чи сім'єю, чи роботою, друзями, бізнесом. Тому, ти не маєш зрікатись цього. Але, якщо ти бачиш, що щось відділяє тебе від Бога, воно роз'єднує тебе, це, як компроміс, заставляє тебе десь грішити, або йти на компроміс проти твоїх християнських принципів, то ти маєш зректись цього. Слово Боже каже дійти до кінця і правильно розрахувати сили.

Проповідь в відео-форматі

ddd