Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Переглянь своє ставлення

Олег Савчак

Ми, як люди, формуємось, зростаємо і маємо певне своє ставлення, або відношення до когось, або до чогось. З роками воно твердіє, зміцняється.

Пороздумуємо над:

1. Нашим ставленням до Бога

2. Нашим ставленням до людей

3. Нашим ставленням до речей

4. Нашим ставленням до обставин

Наше ставлення, відношення, усвідомлення, наше відчуття, світосприйняття – це є головне. Як ми розуміємо, як ми бачимо, так ми починаємо ставитись. В процесі нашого ставлення, або відношення ми формуємось. Ми формуємо це ставлення і потім, ми його закарбовуємо, і, деколи, воно роками не міняється. Якщо Бог не веде нас, не торкається нас, то наше відношення, наше ставлення, світосприйняття не міняється. Тому, люди, часто, твердіють і блокують якісь зміни. Ми час від часу маємо переглядати, змінювати своє ставлення і відношення до Бога, до людей, до речей і ситуацій. Бог каже, що це є в нашій владі, в нашій силі.

«Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!» (1 Коринтян 13:12-13). Павло говорить, що до пори до часу, до того місця, коли ми, або в земному житті прийдемо до якогось такого просвітлення, коли ми будемо все більше і більше розуміти Божі дороги, Божі шляхи, або в повноті це місце виповниться, коли ми будемо все більше і більше розуміти Божі дороги, Божі шляхи. Це виповниться в повноті, коли ми прийдемо в Його присутність, коли ми будемо в Небесах і відкриється вся правда, прийде все світло, вся істина, Божественна інформація. Адаму не потрібно було Богу вірити. Він просто приходив в Божу присутність і спілкувався з Ним. Через гріх він це втратив. Тому, сьогодні, втративши цю здатність, яка була в Адама, нам потрібна віра. Прийде час в вічності, коли повернеться вся повнота нам, кожному з нас, і нам не потрібно буде бачити, дивитись вірою, ми будемо бачити Бога таким, як Він є. Але тепер, хоча Павло і був апостол, пророк, який писав Євангелію, який був просвітлений, бачив видіння, якому Господь говорив, який набагато більше знав, як ми сьогодні, і він про себе говорив:  «тепер розумію частинно…» (1 Коринтян 13:12). Він сказав, що залишаються  ці три − віра, надія, любов. Ці три – це, як певний такий погляд, як крізь окуляри віри, надії, любові.

Подивимось на прикладах Ісуса. Він не одягав окуляри віри, надії, любові. В Ісуса були очі віри, надії, любові.

В духовному світі, коли ми будемо одягати окуляри віри, надії, любові, то по вірі нашій це заставить нас, навчить нас, рано чи пізно, стати ближчим до Ісуса, щоб ми навчились так мислити, так думати, відчувати і сприймати світ. Тут захована така велика істина – не чекаючи якихось зовнішніх змін в обставинах, ми можемо почати з себе, через ту, чи іншу призму, через ті, чи інші окуляри, дивитись по-іншому на себе, на Бога, на людей, на речі, на обставини, і тоді, щось довкола нас починає мінятись.

Віра Ісуса

Ісус мав віру, тому що Він був не тільки Сином Божим, Який прийшов з Вічності, але Він був і людським Сином. Він зодягнувся в тіло і, фактично, на землі Він служив, як другий Адам. Йому потрібна була віра. В чому проявлялась віра Ісуса? Вона проявлялась кожного дня стосовно Бога, людей, речей, обставин. В Ісуса були сформовані очі віри. Він прийшов з Вічності, Він бачив вірою наперед. Коли до Нього приходили люди, Ісус не потребував, щоб Йому хтось говорив про людину, бо Сам все знав, що в людині. І це проявлялось через дари Духа Святого – слово знання, слово мудрості, пророцтво. Віра – це є підстава сподіваного і доказ небаченого. Це впевненість в тому, що ти не бачиш, але ти знаєш те, що воно є. Через призму Божої віри, Божого Слова ми дивимось на людей і на обставини.

Надія Ісуса

Якщо б Ісус поступав тільки по вірі, то нащо щось робити, прикладати зусилля? Коли Ісус кликав багатого юнака, написано, що Він поглянув на нього з любов'ю, і потім, Він сказав: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Матвія 19:21). І дальше написано, що юнак засмутився і відійшов від Нього. І те, як Ісус кликав його – Він робив це з надією. Надія ніколи не помирає. Бог не просто Бог знаючий, Бог, Який бачить майбутнє. В Христа по відношенню до кожного з нас є надія, незалежно від Його знання, від тієї інформації, яку Він, як Бог знає про кінець світу, про кінець кожного з нас. Він не поступає просто згідно віри і знання, Він поступає згідно тої надії. Надія не засоромить, надія завжди кличе, надія завжди дає шанс, надія стукає завжди.

Надія – це твоє відношення, ставлення до людей, обставин, коли прямо там, де ти є, в тих обставинах, ти міняєш, переглядаєш своє ставлення. Люди в світі нарікають, тому що вони чекають змін. Але, якщо ми не міняємо своє ставлення і відношення, це руйнує нашу віру, топить нас. Це поволі нас вбиває, ми засихаємо без надії.

Ісус служив в надії. Він дивився на людей, які були неправі, чи не так поступали з надією. Пам'ятаючи це, ми можемо до себе звертатись, згадуючи, що все починається з переміни нашого ставлення і нашого відношення. Ми одягаємо ці окуляри віри, або надії, і ми починаємо дивитись на ті обставини, на людей, на якісь речі так, як робив це Ісус. І тоді, щось справді починає мінятись − перш за все, наше серце, наша середина, а потім, поволі будуть мінятись і обставини.

Любов Ісуса

Ісус до юнака звернувся, поглянув на нього з любов'ю. Тобто, для Господа це було природно. Для нас не завжди це природно, тому що в нас включається якийсь елемент невдячності, агресії, непрощення… Це нам більш природно через те, що ми живемо в ще необновленому тілі, в такому середовищі і, часто, це нас заквашує. Це зовнішнє, це те, що можна одягнути, змінити – ми робимо ці перші кроки. Любов Ісуса проявлялась в тому, що Він завжди дивився в корінь. Він не просто дивився на людей зовні, на те, що вони Йому, чи один одному роблять, Він дивився з любов'ю, з вірою, з надією, і це допомагало Йому реагувати абсолютно по-іншому. Тобто, відновитись, або ставитись не так, як інші це робили.

Ми повинні просити в Господа цю здатність, ми повинні про це молитись, думати про це. Дух Святий може допомогти нам це зробити, якщо ми захочемо. Нам час від часу треба перевіряти своє відношення до когось, чи до чогось. Ми звикаємо, ми твердіємо, ми автоматично реагуємо і ставимось так, як ми звикли місяцями, чи роками, і Дух Святий говорить нам, щоб ми міняли це ставлення, тому що не завжди воно правильне.

Ставлення Ісуса до Отця

«А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби» (Івана 8:29). Якщо б ми, хоча б частково зрозуміли і почали використовувати те, як мислив і поступав Ісус по відношенню до Свого Отця, ми б, по-перше, стали набагато щасливішими, по-друге, набагато успішнішими, ми б набагато ближче ходили з Богом. Чи знаємо ми Бога? Чи молимось ми так, як Ісус?  Що Тобі до вподоби? Яка Твоя воля? Що Ти хочеш, Боже? Ми, часто, боїмось того, що Бог скаже щось протилежне нашим очікуванням і нам потрібно буде щось змінити, а ми цього не хочемо, ми цього боїмось і тоді, ми обманюємо себе. Ісус так не поступав. Молитва «Отче наш…» і подібна до неї, коли ми шукаємо Його волі – це дуже важливо і це є наше ставлення до Бога Отця.

Ставлення Ісуса до людей

Часто, ми підозрюємо людей, часто, люди нас дратують, несправедливо до нас ставляться. Ми живемо в несправедливому світі. Тому, часто, ми відчуваємо смуток, злість, ненависть, зраду, непрощення…

«А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошнеі, як ті вівці, що не мають пастуха» (Матвія 9:36). Це очі віри, надії, любові. Ісус бачив. Ми можемо дивитись на людей і в нас вже є одразу свій стереотип. Тобто, ми підсвідомо шукаємо свою нішу в ставленні до людей. Ми про це навіть не думаємо. Ісус змилосерджувався над людьми. Інше слово подібне до цього, але яке не відповідає йому – це зжалитись. Ми, часто, схильні більше проявляти жаль, пошкодувати, пожаліти, але це не милосердя. Деколи, коли ми когось жаліємо, це значить, що в наших очах ця людина жалюгідна, і підсвідомо ми над нею піднімаємось, нам її шкода, і ми нічого більше з тим не робимо. Жаль – це просто емоція (більш позитивна, ніж негативна), а милосердя – це не просто емоція, це практична дія. Милосердя – це та сама любов, це завжди дія проявлена якимись вчинками. Жаль – це просто емоція, ми можемо, навіть, заплакати, але розвернутись і піти, і толку в цьому ніякого не буде.

Ісус дивився на людей очима любові. Нам потрібно одягати окуляри віри, надії, любові, працювати над цим, поки, рано чи пізно, це не стане в нас природнім, як в Ісуса. Спочатку ми себе заставляємо одягати ці окуляри, ми себе налаштовуємо по-іншому дивитись на ту людину, ми прикладаємо зусилля, але в процесі освячення, коли Боже Слово буде над нами працювати, цей жаль переросте, рано чи пізно, в милосердя, і тоді, ми вже будемо проявляти якісь вчинки, а не просто шкодувати. І це вже набагато приблизить нас до Бога. Це вже буде змінювати наше серце, наше ставлення. Ми дивимось з точки зору Бога.

Ставлення Ісуса до ситуацій

Ми читаємо, як Ісус стоїть перед Пилатом. «Ісус відповів: «Надо Мною ти жадної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було; тому більший гріх має той, хто Менетобі видав…» (Івана 19:11). Пилат напевно подумав, що це вже «гіпернаглість» − стоїть людина, ніхто за нею не стоїть, і Він Сам так говорить. Ісус мав це бачення. Він не мав якогось страху. Напевно, в Нього був цей біль розлуки з Отцем, можливо, це страждання, розлука, розрив, але не те, що це був Пилат − агресивний.

Це саме стосується і нас. Ми є сини і доньки Божі. Ми, часто, потрапляємо в ті, чи інші ситуації і обставини, деколи, не зовсім легкі і вигідні для нас. Але, якщо ми одягнемо ці окуляри і будемо так, як Ісус говорити, що ми не контролюємо тут нічого, але знаємо, що Бог контролює, можливо, ми, навіть, потрапили в руки людей, які значно сильніші, чи впливовіші за нас і, тим неменше, якщо ми знаємо Бога, якщо ми віруючі, ми ходимо з Богом, ми повинні розважати і вірити в те саме слово, що Бог контролює ту ситуацію. Ми, часто, про це не думаємо і через це впадаємо в страх і паніку. Коли ти дивишся на ситуацію і віриш, що Бог все контролює – Він тебе виведе.

Ставлення Ісуса до речей

Ісус не залежав від речей. Вони служили Йому, Він ними керував. Він не служив речам. «І сказав Він до них: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи» (Марка 2:27). Євреї почали поклонятись суботі. Там була ціла філософія, що можна, а що не можна. Євреї служили речам. Ісус перевів це в іншу площину. Він сказав, що субота для людини. Субота – це спокій, час шукати Бога, час відпочити від справ, це час насолоджуватись життям, поклонитись Богу, стряхнути з себе всяку суєту, журбу, тривогу, просто насолоджуватись Богом.

Ми не повинні служити речам. Речі повинні служити нам, приносити нам радість, щастя, задоволення.

 Кожен з нас має в арсеналі по декілька пар цих окулярів, через які ми можемо почати дивитись на себе, на Бога, на людей, на обставини, на різні речі, ситуації. Це є сьогодні в нашій владі. Ми сьогодні сини і доньки Божі. Ми створені на Його образ і подобу. Дух Божий живе в нас. Сила Божа діє в нас. Божа премудрість, Боже Слово є в нас. Ми маємо владу наступати на зміїв і скорпіонів, дивитись по-іншому на ті, чи інші обставини.

Проповідь в відео-форматі

ddd